ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження icon

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження


1 чел. помогло.




Скачать 70.29 Kb.
НазваниеПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження
Дата конвертации12.07.2013
Размер70.29 Kb.
ТипДокументы
Данный текст был получен из PDF-документа. Просмотреть оригинал.

Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності – №1, 2012
А.А. Манжула
с. 74-79
УДК 347.132- 058.55
А.А. Манжула
ПОНЯТТЯ  ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ 
У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО 
ПОРЯДКУ
Розкрито  поняття  адміністративного  процесу  в  контексті  понять  «публічний 
проступок»  і  «публічний  процес».  Окреслено  шляхи  розв’язання  деяких  проблем  у  сфері 
підвищення  ефективності  діяльності  суб’єктів  провадження  у  справах  про 
адміністративні проступки. 

Ключові  слова:  провадження,  громадський  порядок,  проступок,  правопорушення, 
публічне право.
Раскрыто  понятие  административного  процесса  в  контексте  понятий  «публичный 
проступок» и «публичный процесс». Очерчены пути решения некоторых проблем в сфере 
повышения  эффективности  деятельности  субъектов  производства  по  делам  об 
административных проступках.

Ключевые слова: производство, общественный порядок, проступок, правонарушение, 
публичное право.
The article deals with the concept of administrative procedure in the framework of «public 
offence»  and  «public  process»  concepts.  The  ways  of  solving  certain  problems  in  the  field  of 
improving the efficiency of the proceedings on administrative cases are outlined. 

Key words: proceedings, public order, offences, misconduct, public law.
У  процесі  реформування  українського  суспільства  в  умовах  незалежності  держави 
важливе  місце  посідає  адміністративно-правова  реформа,  проведення  якої  є  конче 
потрібним  з  огляду на  зміни  в  економічному,  соціальному та  політичному житті  країни. 
Особливої  актуальності  набуває  розв’язання  проблеми  боротьби  з  проступками,  зокрема 
проступками, що посягають на громадський порядок, які, з одного боку, є дуже близькими 
до низки злочинних діянь, а з іншого – характеризуються латентністю, що свідчить про їх 
особливий статус щодо вироблення системи для їхнього подолання.
На  нашу думку,  розгляд  питання  щодо провадження  у  справах  про  проступки  проти 
громадського  порядку  є  досить  важливим,  адже  цей  вид  провадження  дістає  дедалі 
більшого  поширення  і  потребує  додаткового  вивчення  проблем  та  прогалин  у  чинному 
законодавстві. Ґрунтовне дослідження проблем удосконалення провадження у справах про 
проступки  проти  громадського  порядку  набуває  особливого  змісту  й  актуальності  в 
умовах  розбудови  правової  держави,  узгодження  законодавства  з  міжнародними 
стандартами.
Окремі  питання провадження  у  справах  про  публічні  проступки,  серед  іншого  про 
проступки проти громадського порядку, активно досліджували такі вчені, як В. Авер’янов, 
О. Бандурка,  Д. Бахрах,  Ю. Битяк,  Д. Калаянов,  С. Ківалов,  А. Комзюк,  В. Колпаков, 
О. Кузьменко,  Т. Коломоєць та  ін.  Водночас  деякі  аспекти  порушеної  проблеми 
залишаються не розглянутими та потребують спеціального дослідження.
© А.А. Манжула, 2012

Основою  нормативно-правового  забезпечення  правової  діяльності  органів  державної 
влади  є  положення,  які  містяться  у  нормативних  актах,  що  регулюють  здійснення 
адміністративно-процедурних дій. Ці дії можуть бути розподілені на внутрішньосистемні 
(які  регулюють  відносини  між  членами  певного  органу,  установи,  відомства)  та 
зовнішньосистемні  (передбачають  стосунки  між  державними  органами  та  іншими 
особами (фізичними та юридичними)).
Законодавство  встановлює  сферу  дії  органу,  взаємодію  з  іншими  державними  та 
недержавними 
організаціями, 
контрольні 
повноваження, 
юрисдикцію 
тощо. 
Адміністративні  процедури  –  контрольні  перевірки,  адміністративне  провадження, 
накладення  покарання  на  особу,  яка  вчинила  проступок,  –  є  базовими  елементами 
публічної  діяльності  органів  державної  влади.  В  цьому  контексті  є  хибним  поняття 
адміністративного  процесу,  наведене  в  Кодексі  адміністративного  судочинства  України, 
як  таке,  що  звужує  сферу  адміністративного  процесу.  Так,  ст.  3  Кодексу 
адміністративного  судочинства  України  встановлює,  що  «адміністративний  процес  –  це 
правовідносини, 
що 
складаються 
під 
час 
здійснення 
адміністративного              
судочинства» [1].
Починаючи  з  1960  р.  вчені  роблять  спроби  розкрити  поняття  процесу  та  його 
структури.  Це  пов’язано  з  тим,  що  в  спеціальній  юридичній  літературі  дедалі  ширше 
почали  вживати  термінологію,  використовувану  переважно  лише  в  працях  з 
кримінального  і  цивільного  процесу.  Йдеться  передусім  про  такі  поняття,  як  «процес»  і 
«провадження»,  точне  визначення  змісту  яких  необхідне  з  огляду  на  розбіжність  думок 
про  їх  співвідношення.  В  адміністративно-правовій  літературі  відомі  два  погляди  щодо 
поняття  адміністративного процесу: його  розглядають  у вузькому та  широкому значенні 
[2, с. 315–316].
Представники  вузького  розуміння  процесу,  яке  дістало  назву  «юрисдикційної 
концепції»,  розглядають  процес  як  юрисдикційну  діяльність  органів  державного 
управління,  що  має  своїм  завданням  лише  вирішення  спорів  та  застосування  у  разі 
потреби  заходів  публічного  примусу, тобто  публічний  процес  трактується  аналогічно  до 
судового. 
Найширше  цю  концепцію  розвинула  Н. Г.  Саліщева.  Спочатку  вона  була 
прихильником  широкого  розуміння  адміністративного  процесу  [3,  с.  136],  проте  згодом 
дійшла  висновку,  що  його  розширене  тлумачення  не  є  доцільним,  оскільки  при  цьому 
організаційна  діяльність  апарату  замінюється  адміністративним  процесом,  що  може 
привести  до  ототожнення  цих  двох  явищ.  Автор  визначає  процес  як  регламентовану 
законом  діяльність  з  вирішення  спорів,  що  виникають  між  сторонами  публічних 
правовідносин, які не перебувають між собою у відносинах службового підпорядкування, 
а також у застосуванні заходів публічного примусу [4, с. 12]. Н. Г. Саліщева розмежовує 
поняття  «процес»  і  «провадження»,  визначаючи  процес  як  вужче  поняття  порівняно  з 
провадженням,  а  його  зміст  прирівнює  до  понять  «цивільний  процес»  і  «кримінальний 
процес».
Провадження,  на  думку  Н. Г.  Саліщевої,  містить  усі  аспекти  діяльності  державного 
апарату, починаючи від підготовки і видання актів управління і закінчуючи матеріально-
технічними  діями.  Воно  охоплює  широке  коло  суспільних  відносин  у  сфері  державного 
управління  й  за  своїм  змістом  може  бути  розподілене  на  три  види:  а)  провадження, 
пов’язане  зі  здійсненням  завдань  внутрішньої  організації  апарату  управління;  б) 
провадження,  що  опосередковує  відносини  державного  органу  з  іншими  державними 
органами, установами, підприємствами, які не входять до його системи; в) провадження у 
справах,  пов’язаних  з  відносинами  між  громадянами  чи  громадськими  організаціями  та 
виконавчо-розпорядчими органами. Різниця між процесом і провадженням полягає також 
у тому, що провадження регулюється за допомогою організаційних норм, які становлять 
певну  групу  норм  матеріального  адміністративного  права  [4,  с.  9].  Таку  позицію 
підтримують  М. І. Піскотін,  В. С. Тадевосян,  А. А. Мельников,  А. А. Дьомін  [5,  с.  18]. 

А. Ю. Якімов  також  розглядає  процес  як  юрисдикційну  діяльність,  однак  зазначає,  що 
юрисдикційний  процес  –  це  сукупність  юридичних  дій,  що  стосуються  розгляду  та 
вирішення  справ  про  проступки  проти  громадського  порядку,  а  юрисдикційне  провадження  –  це 
нормативно  встановлений  порядок  і  форми  здійснення  означених  дій,  а  також  юридичні 
форми результатів відповідних процесуальних дій [6, с. 3].
Більш  правомірною  вбачаємо  думку  Г. І. Петрова,  С. С. Студенікіна,  Ю. М. Козлова, 
Ц. А. Ямпольської, 
В. М. Манохіна, 
А. Є. Лунєва, 
А. П. Коренєва, 
В. І. Попової, 
Д. Н. Бахраха,  В. Д.  Сорокіна,  які  розглядають  адміністративний  процес  як  державну 
виконавчо-розпорядчу діяльність з вирішення будь-яких індивідуальних справ, а не лише 
юрисдикційних.
Г. І. Петров  і  В. Д. Сорокін  визначають  адміністративний  процес  як  урегульований 
правом  порядок  вирішення  індивідуально-конкретних  справ  у  сфері  державного 
управління  виконавчими  і  розпорядчими  органами  державної  влади,  а  в  передбачених 
законом  випадках  й  іншими  державними  та  суспільними  органами,  як  діяльність,  у 
процесі  здійснення  якої  виникають  суспільні  відносини,  регульовані  нормами 
процесуального права [7, с. 277].
На думку А. П. Коренєва, процес – це діяльність, що полягає в реалізації повноважень 
щодо  здійснення  функцій  державного  управління  та  застосування  норм  матеріального 
адміністративного  права,  яка  відбувається  в  порядку  і  формах,  установлених 
законодавством  [8,  с.  66–67].  Д. Н.  Бахрах  уважає,  що  процес  стоїть  поміж  такими 
юридичними процесами, як кримінальний, цивільний, законодавчий. З одного боку, він є 
видом  юридичного  процесу, тому йому притаманні  всі його  ознаки, проте  з  іншого  –  це 
вид  управлінської  діяльності  з  такими  властивостями:  1)  він  є  різновидом  владної 
діяльності  суб’єктів  виконавчої  влади,  зокрема  й  суддів,  коли  вони  розглядають  справи 
про  адміністративні  правопорушення,  та  прокурорів; 2)  він  спрямований  на  вирішення 
певних  управлінських  справ,  досягнення  юридичних  результатів;  3)  він  урегульований 
нормами публічного права. Особливість адміністративного права як галузі полягає в тому, 
що  в  ній  співіснують  матеріальні  та  процесуальні норми.  Завдяки  останнім  управлінські 
процедури,  реалізація  виконавчої  влади  набувають  більшої  визначеності,  науковості, 
стають  більш  демократичними.  Отже,  процес  регулювання  сприяє  підвищенню 
ефективності  владної  діяльності.  Державній  адміністрації,  за  Д. Н. Бахрахом,  доводиться 
використовувати  владні  повноваження  під  час  вирішення  найрізноманітніших  справ  [9,     
с. 154]. 
О. В.  Кузьменко  зазначає,  що    процес  –  це    врегульована  адміністративно-
процесуальними нормами діяльність  уповноважених  суб’єктів, спрямована на реалізацію 
норм  відповідних  матеріальних  галузей  права  в  процесі  розгляду  та  вирішення 
індивідуально-конкретних справ [10, с. 127]. Заслуговує на підтримку позиція тих учених, 
які вважають, що адміністративний процес складається з низки проваджень [2].
Специфіка  процесу  полягає  в  тому,  що  він  розглядається  як  єдине  ціле  за  своїми 
завданнями  та  функціями  і  як  сукупність  окремих  спеціальних  проваджень,  особливості 
яких  визначені  змістом  і  характером  відповідних  правових  відносин  у  галузях 
матеріального  права  [11,  с.  84].  Процес  є  сукупністю  проваджень,  провадження  –  видом 
процесу.  При  цьому якщо  процес  –  це  поняття  широке,  що  охоплює  юридично  значущу 
діяльність  публічної  адміністрації,  то  провадження  –  це  вже  діяльність,  пов’язана  з 
вирішенням певної, порівняно вузької групи однорідних справ [10, с. 128]. 
В. К. Колпаков  визначає  провадження  як  особливий  вид  публічної  діяльності  щодо 
вирішення  справ  певної  категорії  на  підставі  загальних  і  спеціальних  процесуальних             
норм  [12,  с. 334–335].  На думку Т. О. Коломоєць, провадження  в справах про  проступки 
проти  громадського порядку – це особливий вид процесуальної діяльності,  врегульована 
законом  процедура  вирішення  окремої  групи  справ.  Провадження  в  справах  про 
проступки  проти  громадського  порядку  –  це  врегульована  нормами  адміністративно-

процесуального права діяльність уповноважених органів, яка спрямована на притягнення 
до відповідальності осіб, які вчинили проступок проти громадського порядку [13, с. 205].
О. І. Остапенко,  З. Р. Кисіль,  М. В. Ковалів,  Р. В. Кисіль  уважають,  що  публічне 
проваджен-ня  –  це  врегульований  правом  порядок  учинення  процесуальних  дій,  що 
забезпечує  винесення  законного  й  об’єктивного  рішення  по  індивідуальних  справах  про 
проступки  проти  громадського  порядку,  об’єднаних  спільністю  предмета  (наприклад,  порядок 
розгляду скарг громадян) [14, с. 87].
Отже,  провадження,  на  думку  О. В.  Кузьменко,  –  це  якісно  однорідна  група 
процесуально-процедурних  дій  з  владної  реалізації  будь-яких  відособлених  матеріально-
правових  норм.  Такі  дії  об’єднані  кінцевою  метою,  потребами  професійної  спеціалізації 
праці  щодо  правозастосування,  міркуваннями  стосовно  підвищення  ефективності 
правового  регулювання.  Провадження  з  розгляду  конкретної  індивідуальної  справи  є 
первинним  елементом  структури  публічного  процесу.  Кожне  таке  провадження  є 
своєрідною  «цеглиною»  у  фундаменті  публічного  процесу.  Таким  чином,  публічне 
провадження  –  це    вид  процесу,  який  об’єднує  послідовно  здійснювані  уповноваженим 
суб’єктом  (публічною  адміністрацією)  процесуальні  дії  щодо  розгляду  та  вирішення 
індивідуальних справ. Ієрархічно систему публічного процесу в загальному вигляді можна 
відобразити  так:  «публічний  процес»  –  «публічне  провадження»  –  «провадження  з 
розгляду  конкретної  справи  щодо  проступку  проти  громадського  порядку»  [10,  с.  128–
129].
Будь-яке  провадження  в  справах  про  проступки  проти  громадського  порядку 
складається  з  низки  операцій.  Вивчення  таких  операцій  у  різних  видах  проваджень 
свідчить  принаймні  про  чотири  такі  ознаки,  які  притаманні  їм:  вони  здійснюються 
послідовно,  тобто  одна  операція  змінює  другу,  утворюючи  своєрідний  ланцюг  дій; 
розташування операцій  у цьому ланцюгу має  невипадковий характер,  їхня  послідовність 
логічно  визначена  (винесення  постанови  у  справі  не  може  передувати  такій  операції,  як 
складання  протоколу  про  проступок);  різним  видам  проваджень  притаманні  різні  за 
характером  і  призначенням  операції,  різняться  вони  і  за  ступенем  урегульованості 
процесуальними  нормами;  здійснення  тієї  або  іншої  операції  у  тому  або  іншому 
провадженні  визначається  процесуальними  нормами  і  виступає  як  момент  реалізації 
матеріальних  норм  права.  Ці  логічні  операції,  що  послідовно  змінюють  одна  одну, 
традиційно називають стадіями провадження [10, с. 130]. 
Діяльність  учасників  провадження  в  справах  про  проступки  проти  громадського 
порядку розвивається у часі як послідовна низка пов’язаних між собою процесуальних дій 
щодо  реалізації  прав  та  взаємних  обов’язків.  Увесь  процес  складається  з  кількох  фаз 
розвитку, що змінюють одна одну, тобто стадій. Під стадією провадження розуміють його 
порівняно  самостійну  частину,  яка  (поряд  із  загальними  завданнями  провадження)  має 
властиві  тільки  їй  завдання  й  особливості.  Стадії різняться  особами, що  беруть  участь  у 
провадженні, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю [15, с. 10].
Стадії  одних  видів  проваджень  зафіксовані  в  нормативному  порядку,  інших  –  не 
зафіксовані  й  становлять  специфічний  результат  доктринального  узагальнення  чинних  у 
тій  чи  іншій  сфері  правил.  Отже,  під  процесуальною  стадією  слід  розуміти  відносно
відокремлені  частини  провадження,  які  становлять  сукупність  процесуальних  етапів, 
спрямованих  на  досягнення  локального  завдання  в  межах  загальної  мети  вирішення 
індивідуально-конкретної справи.
Існує дуже багато поглядів правників щодо кількості стадій в окремих провадженнях, 
але  це  не  має  принципового  характеру.  Стадії  можна  подовжувати,  можна  дробити  на 
окремі  дії,  називати  основними  або  допоміжними,  давати  їм  різні  назви  тощо. 
Провадження  в  справі  про  проступок  вважається  закінченим,  якщо  ухвалене  за  нею 
рішення виконано у повному обсязі. З цього погляду законодавець передбачає відповідну 
гарантію  реальності  рішень,  ухвалених  адміністративно-юрисдикційним  органом. 
Зокрема, постанова про накладення стягнення є обов’язковою для виконання державними 

та  громадськими  органами,  підприємствами,  установами,  організаціями,  посадовими 
особами [11, с. 84]. При цьому кожна стадія спрямована на вирішення специфічного кола 
завдань  і  характеризується  лише  їй  притаманними  особливостями.  Разом  усі  стадії 
спрямовані  на  досягнення  загальної  мети  та  вирішення  закріплених  у  законі  завдань 
провадження [16, с. 180].
Принципово важливим є те, що в остаточному підсумку стадії повинні повно й точно 
відображати  цілісну  картину  провадження  як  сукупність  окремих  дій  або  операцій,  що 
здійснюються  у  процесі  реалізації  правових  норм.  Спільними  для  адміністративного 
процесу, а отже й для кожного  провадження, є такі стадії: аналіз ситуації, в процесі якого 
збирається,  досліджується інформація  про фактичний  стан справи, реальні факти, наявні 
проблеми, ця інформація фіксується на матеріальних носіях у вигляді протоколів, довідок, схем, звітів і 
т. ін., що становить основу рішень публічної влади; прийняття рішення (наказу, постанови, інструкції) у 
справі, де фіксується воля суб’єкта публічної адміністрації; виконання рішення [10, с. 129].
У  деяких  випадках  визнається  доцільним  ускладнення  процедури  вирішення  справ 
публічною  владою  в  справах  про  проступки  проти  громадського  порядку.  Так,  низка 
проваджень має додаткові стадії: порушення справи та перегляд рішення (постанови) [10, 
с.130].
Кожна  стадія  має  свої  етапи,  що  включають  відповідні  дії.  Етапи  провадження  –  це 
сукупність  послідовних  процесуальних  дій,  об’єднаних  єдиною  проміжною  метою  на 
певному  відтинку  конкретного  провадження.  Дія  провадження  –  це  найменший 
структурний елемент процесу.
Провадженню  про  проступки  проти  громадського  порядку  властиві  індивідуальні 
ознаки:  воно  виникає  тільки  у  зв’язку  зі  здійсненням  проступку;  для  нього  притаманне 
встановлене  законодавством  коло  суб’єктів;  індивідуальність  процесуальних  актів, 
ухвалюваних  у  процесі  провадження;  застосування  під  час  провадження  заходів 
державного  примусу  зумовлює  високий  ступінь  формалізації  процесу;  за  допомогою 
цього  провадження  реалізуються  міри    відповідальності.  Отже,  провадження  у  справах 
про  проступки  проти  громадського  порядку  –  це  нормативно  врегульована  діяльність 
уповноважених суб’єктів із застосування відповідальності за вчинений проступок, а також 
запобігання порушенням у сфері громадського порядку [10, с. 130, 136].
Провадження у справах про проступки є самостійним видом публічно-юрисдикційних 
проваджень.  На  нього  поширюються  всі  загальні  ознаки,  властиві  юрисдикційним 
провадженням.  Водночас  основні  відмінності  провадження  у  справах  про  проступки 
стосуються  характеристики  суб’єктів,  що  уповноважені  розглядати  подібні  справи,  та 
змісту окремих стадій, з яких складається зазначене провадження [17].
Сьогодні  проступки,  що  посягають  на  громадський  порядок,  визначені  у  главі  14 
«Адміністративні  правопорушення,  що  посягають  на  громадський  порядок  і  громадську 
безпеку» Кодексу України про адміністративні правопорушення [18]. 
На  нашу  думку,  виходячи  з  розуміння  громадського  порядку  як  категорії,  котра 
виступає  як  певна  стійка  система  взаємопов’язаних  ознак-елементів,  що  утворює 
цілісність, основу якої становить безпека та правомірна поведінка громадян у громадських 
місцях, громадський благоустрій, охорона громадського порядку спеціальними органами, 
проступки, що посягають  на громадський порядок, включають й інші склади крім гл. 14 
Кодексу  України  про  адміністративні  правопорушення  [18].  Так,  наприклад,  ст.  89 
КУпАП установлює відповідальність за жорстоке поводження з тваринами, ст. 92 КУпАП 
– за порушення правил охорони і використання пам’яток історії та культури.
Отже,    провадження  у  справах  про  проступки  проти  громадського  порядку  –  це 
особливий  вид  процесуальної  діяльності;  врегульована  нормами  адміністративно-
процесуального  права  діяльність  уповноважених  органів,  спрямована  на  притягнення  до 
відповідальності  осіб,  які  вчинили  протиправні  діяння,  що  посягають  на  громадський 
порядок (тобто посягають на суспільні відносини, які становлять режим життєдіяльності в 
державі, забезпечують недоторканність життя, здоров’я та гідності громадян, власності та 

умов,  що  склалися  для  нормальної  діяльності  установ,  підприємств,  організацій, 
посадових осіб і громадян). 
Тож необхідно  зробити висновок,  що публічний процес  – це діяльність, здійснювана 
не  лише  в  межах  адміністративного  судочинства.  Адміністративні  (управлінські) 
процедури  можна  розподілити  на  дві  великі  групи  за  системними  ознаками:                               
1)
внутрішньосистемні 
(організаційні, 
управлінські);
2) 
зовнішньосистемні 
(адміністративна  діяльність).  Контроль,  облік,  нагляд,  планування  тощо  –  процедури 
(функції), здійснювані як під час управління, так і під час адміністративної діяльності.
Провадження у справах про публічні проступки проти громадського порядку також є 
різновидом  процесу,  складовою  частиною  як  правозастосовної,  так  і  правоохоронної 
діяльності.  Здійснюючи  провадження  щодо  проступків  проти  громадського  порядку, 
уповноважені особи виконують низку процедурних  дій: огляд, затримання, обшук та ін., 
які можна класифікувати як слідчі дії. Так само під час провадження  у справах одного з 
видів  публічних  проступків  можуть  здійснюватися  ці  процедурні  дії  для  встановлення 
вини державного службовця.
Особливістю  провадження  про  дисциплінарні  проступки  є  те,  що  його  провадять 
керівники  відповідних  підрозділів  органів  державної  влади,  представники  служби 
військового  правопорядку.  Слід  виокремлювати  також  особливу  групу  проваджень  у 
справах про службові проступки. Службові спори мають розглядати спеціальні службові 
комісії, можливо – за поданням представників внутрішньої безпеки.
Якщо  у  справах  про  публічні  проступки  правоохоронну  діяльність  здійснюють 
представники органів державної влади, державні службовці відповідних органів, відомств 
або  органи  місцевого  самоврядування,  громадські  організації,  яким  згідно  із 
законодавством делеговані  відповідні  права та повноваження,  то  провадження  у справах 
про  адміністративні  проступки  мають  здійснювати  працівники  прокуратури,  з  власної 
ініціативи  (за  фактами,  виявленими  під  час  перевірок)  або  за  поданням  громадських 
організацій  чи  громадян,  депутатськими  запитами,  у  разі  появи  відомостей  у  засобах 
масової  інформації.  За  потреби  питання  щодо  відповідальності  за  вчинення  проступку 
проти  громадського  порядку  може  бути  розглянуте  в  суді  в  порядку  адміністративного 
судочинства.
Незважаючи на низку недоліків, які є у чинному Кодексі України про адміністративні 
правопорушення, він може стати основою для формування сучасного законодавства щодо 
захисту  прав  громадян  з  боку  державних  органів  влади.  Так,  гл.  1–4,  18–33  Кодексу 
можуть стати основою для Кодексу провадження у справах про публічні проступки. При 
цьому  в  Загальних  положеннях  мають  бути  наведені  визначення  таких  понять:  публічні 
проступки (суспільні, громадські проступки, порушення правил поведінки в громадських 
місцях), громадський порядок, охорона громадського порядку, публічна відповідальність 
(суспільна,  громадська)  тощо.  Доречною  є  підготовка  проекту  Кодексу  провадження  у 
справах  про  публічні  проступки,  побудованого  на  виділенні  та  об’єднанні  норм,  які 
містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення.
Список використаної літератури:
1. Кодекс адміністративного судочинства України : від 06.07.2005 р. // ВВР України. – 2005. – № 35–
36.
2.  Спільник  З.  Співвідношення  понять  «адміністративний  процес»  і  «адміністративне               
провадження» / З. Спільник // Вісник Львівськ. ун-ту. Серія юридична. – 2001. – Вип. 36. – С. 315–
321.

3.  Салищева  Н.  Г.  К  вопросу  об  административном  процессе  в  СССР  /  Н. Г. Салищева  //  Вопросы 
административного права на современном этапе. – М. : Госюриздат, 1963. – С. 134–145.
4. Салищева Н. Г. Административный процесс в СССР / Н. Г. Салищева.  – М. :  Юрид. лит., 1964. –
158 с. 

5.  Демин  А.  А.  Понятие  административного  процесса  и  Административно-процессуальный  кодекс 
Российской Федерации / А. А. Демин // Вестник Моск. ун-та. Сер. 11. Право. – 1998. – № 4. – С. 11–
19. 

6.  Якимов  А.  Ю.  Административно-юрисдикционный  процесс  и  административно-юрисдикционное 
производство / А. Ю. Якимов // Государство и право. – 1999. – № 3. – С. 5–10. 
7.  Петров  Г.  И.  Советское  административное  право  /  Г. И.  Петров.  –  Л.  :  Изд-во  Ленингр.  ун-та, 
1970. –  304 с. 
8.  Коренев  А.  П.  Кодификация  советского  административного  права  /  А.  П.  Коренев.  –  М.  :  Юрид. 
лит., 1970. – 134 с. 
9. Бахрах Д. Н. Административное право : учебник [для вузов] / Д. Н. Бахрах. – М. : БЕК, 1997. – 368 с. 
10.  Кузьменко  О.  В.  Адміністративно-процесуальне  право  України  :  підручник  /  О. В.  Кузьменко,              

Т. О. Гуржій ; за ред.  О. В. Кузьменко. – К. : Атіка, 2008. – 416 с. 
11.  Гусаров  С. Особливості  адміністративної  юрисдикції  та  реалізації  відповідних  повноважень 
органами державного  управління і посадовими  особами в Україні / С. Гусаров  // Право  України. –
2009. – № 2. – С. 80–87.

12. Колпаков В. К. Адміністративне право України : підручник / В. К. Колпаков. – К. : Юрінком Інтер,         
1999. – 736 с. 
13.  Адміністративне  судочинство  України  :  підручник  /  за  заг.  ред.  Т. О. Коломоєць.  –  К.  :  Істина, 
2008. – 216 с. 
14.  Адміністративне  право  України  :  навч.  посіб.  /  О.  І. Остапенко,  З. Р. Кисіль,  М.  В. Ковалів,                            
Р. В. Кисіль. – К. : Правова єдність, 2008. – 533 с. 
15.
Колпаков В.  Теоретичний  вимір  законодавчого  регулювання  порушення  справи  про 
адміністративний проступок / В. Колпаков // Право України. – 2005. – № 2. – C. 10–14.
16.  Бортняк  Д.  Характеристика  провадження  у  справах  про  адміністративні  правопорушення  в 
умовах  реформування  адміністративного  права  /  Д. Бортняк  //  Підприємництво,  господарство  і 
право. –  2009. – № 10. – С. 179–189.

17. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. Т. 1. Загальна частина / ред. 
колегія : В. Б. Авер’янов (голова). – К. : Юрид. думка, 2004. – 584 с. 
18. Кодекс України про адміністративні правопорушення :  від 07.12.1984 р. // ВВР Української РСР. –
1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
Надійшла до редколегії 07.12.2011  


плохо
  1
Ваша оценка:

Похожие:

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження icon2. Проблеми вдосконалення провадження у справах про проступки проти громадського порядку
0.5kb.   Статья
ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження iconОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ПО СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - Законодавство встановлює сферу дії орга- порядку
84kb.   Статья
ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження iconУчасники провадження по справах про проступки проти громадського порядку - ??? 342. 9: 351. 75. 075](477)
50.4kb.   Статья
ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження iconПлан Вступ Поняття, сутність та значення засад кримінального провадження. Конституція України І засади кримінального провадження
415.8kb.  
ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження icon3. Заходи забезпечення провадження по справах про проступки, що посягають на громадський порядок
0.5kb.   Статья
ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження iconКонтроль оперативної обстановки підрозділами внутрішньої безпеки МВС України - Поняття, сутність та зміст контролю оперативної обстановки силами підрозділів Департаменту внутрішньої безпеки мвс україни
204.9kb.   У статті викладається сутність поняття «контроль оперативної обстановки підрозділами внутрішньої безпеки МВС України» та формулюється...
ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження iconПоняття та елементи правопорядку: сутність та значення - Публичное финансирование Государственной пенитенциарной службы
41.4kb.   Статья
ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження iconОперативно-розшукове супроводження кримінального провадження: сучасний стан та перспективи розвитку - Харківській національний університет внутрішніх справ, Сафронов С. О
147.1kb.   У статті констатуються окремі проблеми щодо здійснення оперативно-розшукової діяльності органами внутрішніх справ України на етапі...
ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження iconСистема, склад та види проступків проти громадського порядку - 182 ????? ?????? ?1(79)’2012, ??????? 2, ????? 1
41.9kb.   Статья
ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРОСТУПКИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ - А. А. Манжула поняття та сутність провадження iconДеякі проблеми щодо визначення системи, складу та видів проступків проти громадського порядку - Канд юрид наук, доцент, професор кафедри адміністративного права
52.9kb.   Статья
Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты


База данных защищена авторским правом ©CoolReferat 2000-2012
обратиться к администрации | правообладателям | пользователям
Основная база рефератов
Рефераты