\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні icon

"Ринок робочої сили та його особливості в Україні" - Ринок робочої сили та його особливості в україні






Название"Ринок робочої сили та його особливості в Україні" - Ринок робочої сили та його особливості в україні
страница1/3
Дата конвертации02.10.2013
Размер0.55 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3
ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки,

молоді та спорту України

29 березня 2012 року № 384

Форма № Н-6.01


_________ПВНЗ «Європейський Університет» Криворізька філія_______

(повне найменування вищого навчального закладу)

____________________________кафедра Економіки та підприємства_____________________

(повна назва кафедри, циклової комісії)


КУРСОВИЙ ПРОЕКТ


(РОБОТА)


з ________________________«Макроекономіка»_________________________

(назва дисципліни)


на тему «РИНОК РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ»


Студента (ки) ІІ курсу ЗО-11 групи

напряму підготовки ______6.03.05.09_____

спеціальності ______«Облік і аудит» _____

___________Петрикова Н.М.____________

(прізвище та ініціали)

Керівник ____старший викладач_________

____________Шалкєєва О.М._____________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)


Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____


Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)


м. Кривий Ріг - 2013 рік

ЗМІСТ

С

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи ринку робочої сили

    1. Поняття та складові ринку робочої сили 5

    2. Кон'юктура ринку праці 9

    3. Нормативно-правове забезпечення ринку робочої сили 13

РОЗДІЛ 2. Аналіз функціонування ринку робочої сили в Україні

2.1. Сучасний стан ринку робочої сили в Україні 20

    1. Динаміка розвитку ринку робочої сили 23

    2. Проблеми функціонування ринку робочої сили 27

РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення функціонування ринку робочої сили в Україні

3.1. Заходи держави, щодо ефективного функціонування

ринку робочої сили 31

Висновки 38

Список використаної літератури 40

Додатки


ВСТУП




Розвиток економіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Тому можливість займатися ефективною працею, забезпечення зайнятості та її регулювання, можна розглядати як чинник забезпечення стійкого економічного зростання держави.

У свою чергу, стійке економічне зростання розширює можливості зайнятості, приводить до скорочення безробіття, збільшення продуктивності праці та підвищення доходів працівників. У випадку, коли економічне зростання не супроводжується збільшенням кількості робочих місць, підвищенням продуктивності праці та доходів, користь отримують тільки ті, хто працює, а у цілому відбувається зростання безробіття та збільшення розриву між зайнятими і безробітними. Необхідність усунення подібних деформацій обґрунтовує актуальність дослідження ринку праці в контексті забезпечення стійкого економічного зростання України.

Предметом курсової роботи є теоретичні основи, поняття та складові ринку робочої сили, його кон'юктура та нормативно-правове забезпечення.

Об’єктом дослідження виступає аналіз функціонування ринку робочої сили в Україні.

Виходячи з дослідженого теоретичного аспекту ринку праці дослідити сучасний стан та динаміку розвитку ринку робочої сили в Україні.

Метою курсової роботи є визначення шляхів удосконалення функціонування ринку робочої сили в Україні. Для досягнення визначеної мети необхідно виконати наступні завдання:

- дослідити поняття та складові робочої сили;

- дослідити кон'юктуру ринку праці;

- визначити інструменти регулювання ринку праці;

- дослідити динаміку активності та зайнятості на ринку праці в Україні;

- дослідити проблеми ринку праці;

- оцінити сучасний стан ринку робочої сили в Україні;

Інформаційною базою послужили праці вітчизняних і зарубіжних економістів та соціологів, що спеціалізуються на вивченні різних аспектів проблем зайнятості; використовувалися збірники наукових статей, журнальні статті, закони й інші нормативно-правові документи, що стосуються ринку робочої сили в Україні, його сучасного стану, динаміки розвитку, проблем пов’язаних з цим питанням та заходів держави, щодо ефективності його функціонування, соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин та інформація надана Державними службами статистики та зайнятості.

Завданням даної курсової роботи є дослідження таких питань, як місце ринку робочої сили в економічній системі, суб'єкти та об'єкти ринку робочої сили, державна політика щодо його функціонування, сучасний стан ринку праці в Україні.


РОЗДІЛ 1. Теоритичні основи ринку робочої сили


    1. Поняття та складові ринку робочої сили



Ринок праці - це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

  • особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу після певної перерви в роботі);

  • особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

  • особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці. Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їх звільнення. Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки з економічного погляду власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару «робоча сила» на ринку є підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї участі в процесі праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни. Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.

Ринок робочих місць, як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну. Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник - найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару. Найманий працівник і підприємець юридично рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу — це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

  • попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як ресурс для виробництва, інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

  • стану виробництва, зокрема особливостей технологічного процесу, розмірів та ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

  • якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

  • фонду заробітної плати, який роботодавець може запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно зацікавлювати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо. У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, установлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання малоконкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві. Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.



    1. Кон'юктура ринку праці



Кон'юнктура ринку— це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення. Виділяють три типи кон'юнктури:

  • трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

  • трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

  • рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції. Кожен тип ринкової кон'юнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний ринок праці в країні. Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце (кількість чоловік).

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображена на рис. 1.1.


Попит на робочу силу

рисунок

Пропозиція

робочої сили

Чисельність зайнятих


Рис. 1.1. Попит і пропозиція на ринку праці


З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча — дефіцит працівників.

На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили. Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

  • підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;

  • утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;

  • підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи його попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Ринок праці виконує такі функції:

  • узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин; « забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

  • забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

  • підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;

  • формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;

  • сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

  • впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

  • дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, місткість, кон'юнктуру ринку тощо.

Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець — покупець цього товару. Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками — держава, профспілки і спілки роботодавців.

Держава як суб'єкт ринку праці виконує такі функції:

  • соціально-економічну, пов'язану із забезпеченням повної зайнятості, насамперед через стимулювання робочих місць у всіх секторах економіки;

  • законодавчу, пов'язану з розробленням основних юридичних норм і правил;

  • регулювання ринку праці непрямими методами;

  • захист прав суб'єктів ринку праці.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси. Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом і пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією; попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

Вплив держави на функціонування ринку праці проявляється різноманітно. Але визначальну роль відіграє встановлення мінімальної заробітної плати чинним законодавством. Метою такого урядового впливу є соціальний захист найманого працівника від свавілля роботодавця.

Згідно із Законом України "Про оплату праці", держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

  • вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;

  • загального рівня середньої заробітної плати;

  • продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2013р. по 30.11.2013р. становить 1147,00 грн., а з 01.12.2013р. буде становити 1218,00 грн.



    1. Нормативно-правове забезпечення функціонування ринку робочої сили.



Нормативно-правова система регулювання ринку праці в Україні має досить різноманітні правові засади і ґрунтується на основних положеннях Конституції України, Кодексу законів про працю, Законів України "Про зайнятість населення", "Про Державну програму зайнятості населення на 2010—2013 роки", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про охорону праці", "Про освіту", "Про колективні договори і угоди", "Про підвищення соціальних гарантій для трудящих", Указом президента "Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2013 року", Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Основних напрямів проведення державної політики зайнятості на період до 2013 року", регіональними програмами зайнятості населення т. ін. Крім того, існує ряд додаткових соціальних гарантій у сфері зайнятості, встановлених для соціально вразливих категорій населення. Такі гарантії регламентуються, наприклад, Законом України "Про основи соціального захисту інвалідів в України", "Про державну допомогу сім'ям із дітьми" та ін.

До системи законодавчо-нормативних документів входять також Генеральна та галузеві (тарифні) угоди, колективні договори та інші правові акти. Багаторівнева система колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин дозволяє на основі співпраці і компромісів погодити інтереси головних суб'єктів сучасних економічних процесів - роботодавців і найманих робітників при посередництві держави. Практично баланс інтересів між партнерами в сфері виробництва і послуг в ринковій економіці надходить своє відображення в колективних угодах різних рівнів і в індивідуальних трудових договорах (контрактах).

Генеральна угода укладається між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями, спрямована на удосконалення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію конституційних прав і гарантій працівників та роботодавців. Положення Угоди поширюються на підприємства, організації та установи всіх форм власності, є обов'язковими як мінімальні гарантії для застосування при укладенні галузевих і регіональних угод, колективних договорів.

Принципи соціального партнерства, цілі та обов'язки кожного соціального партнера щодо їх досягнення розписані в генеральній угоді за такими розділами:

1) сприяння розвитку вітчизняного виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості;

2) сфера оплати праці;

3) умови праці та відпочинку;

4) соціальний захист та задоволення духовних потреб.

Соціальними партнерами в генеральній угоді затверджується перелік видів та мінімальних розмірів доплат і надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівників об'єднань, підприємств і організацій, що мають міжгалузевий характер, для встановлення у галузевих, регіональних угодах та колективних договорах; узгоджується порядок проведення соціального діалогу Сторонами Угоди, порядок приєднання до Угоди; готується протокол розбіжностей щодо окремих пунктів Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями.

Галузева угода, укладається між галузевим Міністерством, галузевими профспілками і галузевим об'єднанням роботодавців, визначає узгодження позиції сторін за основними принципами соціально-економічної політики в галузі, спільні дії учасників угоди щодо їх реалізації. Норми галузевої угоди є нормами прямої дії, обов'язковими, як мінімальні гарантії, для дотримання галузевим Міністерством Автономної Республіки Крим, Головними управліннями обласних, управлінням Севастопольської міської, управліннями районних державних адміністрацій, власниками, уповноваженими ними органами або особами на підприємствах усіх організаційно-правових форм, які за виробничими ознаками належать до даної галузі і виборними органами профспілки працівників галузі при укладенні регіональних галузевих угод та колективних договорів, вирішенні питань регулювання соціально-економічних і трудових відносин, що є предметом галузевої угоди.

Згода між соціальними партнерами галузі досягається за наступними розділами:

1) виробничі відносини, участь працівників в управлінні підприємствами;

2) забезпечення зайнятості працівників;

3) трудові відносини, режим праці і відпочинку;

4) нормування і оплата праці;

5) умови та охорона праці;

6) соціальний розвиток та соціальні гарантії та пільги;

7) реформування підприємств галузі;

8) соціальний захист студентів галузевих вищих навчальних закладів;

9) соціальне партнерство;

10) гарантії діяльності профспілок;

11) контроль за виконанням угоди.

Регіональна угода укладається відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди" між обласною державною адміністрацією і правлінням обласної організації роботодавців, з однієї сторони, та президією обласної ради профспілок, з другої сторони, з метою встановлення основних норм, принципів та взаємних зобов'язань стосовно регулювання на регіональному рівні соціально-економічних, виробничих та трудових відносин, проведення активної соціальної політики, забезпечення конституційних прав і гарантій працюючих та членів їхніх сімей.

Прийняті за цією регіональною угодою зобов'язання та домовленості є обов'язковими для виконання сторонами угоди, а також для застосування під час ведення переговорів щодо укладання колективних договорів, регіональних угод на районному рівні, як мінімальні гарантії.

Колективний договір укладається відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди". Виступає як правовий акт, інструмент колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин між робітниками і їх роботодавцями визнає узгодження позицій сторін з вирішення важливих питань умов і оплати праці, соціальних виплат та компенсацій, соціального забезпечення і страхування. Колективний договір між адміністрацією підприємства і його профспілкою або іншими представниками інтересів робітників, як правило доповнює і розвиває норми, прийнятті в генеральній, галузевій та регіональній угодах, конкретизує їх. При цьому береться до уваги фінансовий стан підприємства і організації, стан розвитку соціально-трудової сфери колективу.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення.

Державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

а) сприяння розвиткові на структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

б) запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

в) поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

г) захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової на науково-методичної бази державної служби зайнятості;

е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

Проблеми регулювання ринку праці розглядаються з урахуванням конвенцій та рекомендації Міжнародної організації праці, членом якої є Україна. Трудові відносини громадян України, що працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами (угодами) України. Такі двосторонні угоди про працевлаштування та соціальний захист працівників-мігрантів, які працюють за межами своєї країни вже укладені з Росією, Молдовою, Литвою, Вірменією, Республікою Білорусь, Латвією, Чехією, Польщею та В'єтнамом. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено правила, відмінні від тих, які містить законодавство Україні про працю, у такому випадку застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Крім правової бази регулювання ринку праці здійснюється за допомогою матеріалів нормативно-методичного характеру.

Нормативно-методичне забезпечення системи регулювання ринку праці - це сукупність документів організаційного, організаційно-методичного, організаційно-розпорядчого, технічного, нормативного, техніко-економічного та економічного характеру, які встановлюють норми, правила, вимоги, характеристики, методи та інші дані, що використовуються при вирішенні завдань щодо управління трудовими ресурсами і затверджені в установленому порядку компетентними відповідними органами.

Нормативно-методичне забезпечення створює умови для ефективного процесу підготовки, прийняття та реалізацій рішень з питань регулювання рикну праці. Нормативно-методичні документи можуть бути такі: нормативно довідкові документи, документи організаційного, організаційно-розпорядчого та організаційно-методичного характеру; документи технічного, техніко-економічного та економічного характеру.

До документів організаційно-методичного та методичного характеру відносяться: комплексні цільові програми; положення з формування регіональних програм зайнятості; програми профорієнтаційної роботи; положення про врегулювання трудових взаємовідносин; положення про оплату та стимулювання праці; інструкції про дотримання правил техніки безпеки та ін. Розробку цих документів виконують працівники відповідних ланок системи регулювання ринку праці.

Важливим внутрішнім організаційно-регламентуючим документом є положення про підрозділи та посадова інструкції. Положення про підрозділи (відділи, бюро, групи та ін.) — документ, що регламентує діяльність якогось структурного підрозділу кадрової служби: його завдання, функції, права, відповідальність. Посадова інструкції - документ, що регламентує діяльність в межах кожної управлінської посади, - включає вимоги до працівників, які займають дану посаду, їхні обов'язки, права та відповідальність, що складається на підставі типових вимог до посади, які викладені в кваліфікаційному довіднику посад керівників, спеціалістів та службовців, з урахуванням змін соціально-економічних умов.

Право громадян на працю реалізується шляхом укладання трудового договору. Трудовий договір - це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом або фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, та підпорядковуватись внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства чи уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату, забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи і передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України). Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному чи де кількох підприємствах, в установах, організаціях або з фізичною особою, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором чи угодою сторін.


РОЗДІЛ 2. Аналіз функціонування ринку робочої сили в Україні


2.1. Сучасний стан ринку робочої сили


За останніми даними Державної служби статистики, за 9 місяців 2012 року чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років, у порівнянні з відповідним періодом 2011 року, збільшилася на 53,0 тис. осіб та становила 20,5 млн. осіб.

Рівень зайнятості населення зріс з 59,5% за 9 місяців 2011 року до 60,1% за 9 місяців 2012 року (Додаток А). Зростання рівня зайнятості відбулося в усіх регіонах. Найвищий рівень зайнятості спостерігався у містах Києві (64,9%) та Севастополі (63,4%), в АР Крим (62,6%), а найнижчий - в Івано-Франківській області (54,7%) (Додаток Б).

Середньооблікова кількість штатних працівників в середньому по Україні у січні 2013 року зменшилася на 402,8 тис. осіб та становила 10 млн. 195 тис. осіб. Скорочення чисельності працюючих спостерігалося в усіх регіонах України. (Додаток В)

Чисельність безробітних в середньому за 9 місяців 2012 року зменшилася на 87,3 тис. осіб і становила 1,6 млн. осіб. (Додаток Г)

Рівень безробіття населення віком 15-70 років, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), знизився з 7,8% до 7,4% економічно активного населення. Зниження рівня безробіття відбулося в усіх регіонах. Найнижчий рівень безробіття спостерігався у місті Києві (5,3%), Одеській області (5,5%), в АР Крим (5,5%) та місті Севастополі (5,6%), а найвищий у Житомирській області (9,6%), Рівненській, Тернопільській та Чернігівській областях - 9,7%. (Додаток Д, Ж)

Кількість зареєстрованих безробітних у січні-лютому 2013 року становила 691,7 тис. осіб, з них набули статус безробітного з початку року 184,9 тис. осіб

Протягом січня-лютого 2013 року за сприянням центрів зайнятості отримали роботу 83,8 тис. осіб, з них 39,0 тисяч зареєстрованих безробітних.

У роботах тимчасового характеру взяли участь – 4,7 тис. осіб, проходили професійне навчання за направленням центрів зайнятості – 58,1 тис. осіб.

Кількість вакансій станом на 1 березня 2013 року становила лише 59,0 тисяч та у порівнянні з відповідною датою минулого року, скоротилася майже на десяту частину. При цьому, у кожній четвертій вакансії пропонувалася заробітна плата у мінімальному розмірі (Додаток З).

Найбільший попит роботодавців спостерігався на кваліфікованих робітників з інструментом (майже кожна п’ята вакансія), професіоналів та робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин.

В середньому на одну вакансію претендувало 10 осіб, у тому числі у тому числі серед професіоналів – 5 осіб, серед кваліфікованих робітників з інструментом – 7 осіб, серед фахівців – 8 осіб, серед законодавців, вищих державних службовців, керівників, менеджерів та серед робітників з обслуговування технологічного устаткування, відповідно, – по 12 осіб, серед осіб без спеціальної підготовки,  – 13 осіб, серед працівників торгівлі та сфери послуг – 14 осіб, серед технічних службовців, а також серед кваліфікованих робітників сільського господарства, відповідно, по 19 осіб (Додаток К).

Станом на 1 березня 2013 року кількість зареєстрованих безробітних становила 589,1 тис. осіб, з яких більше ніж половину складали жінки, більш як 40% – молодь віком до 35 років, кожен третій належав до осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння у працевлаштуванні, майже кожен другий зареєстрований безробітний був сільським мешканцем.

Серед зареєстрованих безробітних станом на початок березня поточного року 30,0 тис. осіб проходили професійне навчання, 469,1 тис. осіб отримували допомогу по безробіттю.

Середньооблікова кількість штатних працівників в середньому по Україні у січні 2013 року зменшилася, у порівнянні з січнем 2012 року, на 402,8 тис. осіб та становила 10 млн. 195 тис. осіб. Скорочення чисельності працюючих відбулося в усіх регіонах України.

Станом на 1 березня 2013 р. на 1 вакансію у середньому по Україні претендувало 10 осіб, що шукали роботу. У більшості регіонів кількість претендентів на 1 вакансію перевищувала середній показник по Україні, зокрема, у Черкаській та Хмельницькій областях на 1 вакансію претендувало, відповідно, 42 та 40 осіб і лише у м. Києві кількість вільних робочих місць дорівнює кількості шукачів роботи.

Значною проблемою є невідповідність попиту на робочу силу та її пропозиції у професійно-кваліфікаційному розрізі.

Крім того, підбір роботи та укомплектування вакансій ускладнює те, що роботодавці висувають підвищені вимоги до якості професійної підготовки кадрів, їх досвіду роботи і, в той же час, пропонують мінімальний рівень оплати праці, навіть висококваліфікованим працівникам.

За сприяння державної служби зайнятості у січні-лютому 2013 року:

- Отримали роботу - 83,8 тис. осіб, з них 39 тис. зареєстрованих безробітних.

- Проходили професійне навчання – 58,1 тис. безробітних.

- Брали участь у роботах тимчасового характеру – 4,7 тис. осіб.

Станом на 1 березня 2013 року кількість зареєстрованих безробітних становила 589,1 тис. осіб, з них отримували допомогу по безробіттю – 469,1 тис. осіб, проходили професійне навчання – 30,0 тис. безробітних, брали участь у роботах тимчасового характеру – 460 осіб.

Серед зареєстрованих безробітних:

- жінки – 303,7 тис. осіб (51,6%);

- молодь – 243,0 тис. осіб (41,2%);

- особи, що проживають у сільській місцевості – 262,9 тис. осіб (44,6%);

- особи, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню – 196,8 тис. осіб (33,4%).

  1   2   3

Ваша оценка этого документа будет первой.
Ваша оценка:

Похожие:

\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні icon"Ринок робочої сили та його особливості в Україні" - Ринок робочої сили та його особливості в україні
32.7kb.   Курсова робота з дисципліни "Макроекономіка"
\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні iconОблік міжнародних операцій - Собівартість продукції вартість матеріалів, амортизація основного капіталу, оплата робочої сили, накладні витрати, витрати на управління, інші витрати на одини
68.3kb.   курс з омо
\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні iconПрямі податки: становлення та особливості справляння в Україні - Дипломна робота
58.7kb.   Оподаткування
\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні iconПрямі податки: становлення та особливості справляння в Україні - На дипломну роботу
15.2kb.   Оподаткування
\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні iconТема: грошовий ринок
26.4kb.   Грошовий ринок це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно преміщаються (розподіляються І перерозподіляються) під впливом...
\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні iconПрямі податки: становлення та особливості справляння в Україні - Розділ І. Теоретичні аспекти становлення та 7
1913.2kb.   Оподаткування
\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні iconПрямі податки: становлення та особливості справляння в Україні - Застосування податків, а зокрема прямих є одним з економічних методів керування І забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів із комерційними інтерес
144.3kb.   Оподаткування
\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні iconПлан Поняття «управління» та його особливості Поняття соціального управління
229.8kb.  
\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні iconПрямі податки: становлення та особливості справляння в Україні - Прямі податки належать до найбільш древніх форм оподаткування. Вона є обов’язковим елементом податкової системи держави на всіх етапах розвитку
65.6kb.   Оподаткування
\"Ринок робочої сили та його особливості в Україні\" - Ринок робочої сили та його особливості в україні iconКабінет Міністрів - центральний орган виконавчої влади в Україні - Державна служба статистики україни національна академія статистки обліку І аудиту кафедра соціально-гуманітарних дисциплін Контрольна робота з дисципліни
725.1kb.   Склад Кабінету Міністрів України та статус його членів. Вимоги до членів Кабінету Міністрів України
Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты


База данных защищена авторским правом ©CoolReferat 2000-2018
обратиться к администрации | правообладателям | пользователям
Основная база рефератов
Рефераты