Розділ Теоретичне дослідження методів виховання icon

Розділ Теоретичне дослідження методів виховання






Скачать 326.81 Kb.
НазваниеРозділ Теоретичне дослідження методів виховання
Дата конвертации06.08.2013
Размер326.81 Kb.
ТипДокументы
ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Теоретичне дослідження методів виховання……………………..5

1.1 Поняття про методи виховання. Система загальних методів виховання…6

1.2 Класифікація методів виховання…………………………………………...13

Розділ 2. Вибір методів виховання…………………………………………...15

2.1 Вибір методів виховання……………………………………………………15

2.2 Методів організації діяльності……………………………………………...18

Розділ 3.Практичне дослідження екологічного та громадянського виховання в Ружинській гімназії.

3.1 Емпіричне дослідження екологічного виховання………………………….

3.2 Емпіричне дослідження громадянського виховання……………………....

Висновки………………………………………………………………………….

Література


Вступ


Виховання - це процес систематичної і цілеспрямованої дії на людину, на його духовний і фізичний розвиток в цілях підготовки його до виробничої, громадської і культурної діяльності. Але виховання не окремий процес, він нерозривно пов'язаний з навчанням і освітою, оскільки названі процеси спрямовані на людину як ціле. У напрямах виховання важко виділити окремі складові, що роблять вплив на емоції, волю, характер, ціннісні орієнтації і інтелект. Але, незважаючи на це, в процесах виховання і освіти існують відмінності. На відміну від освіти, де головною метою є розвиток пізнавальних процесів індивіда, його здібностей, придбання їм знань, виховання ставить метою формування людини як осіб, його відношення до світу, суспільству і взаємовідносин з ним.

Таким чином, виховання значною мірою носить цілеспрямований характер, який припускає певний напрям виховною можливостей, компетентності уряду, служб прогнозування і розрахунку реальних умов розвитку педагогічних систем.

Метою цієї курсової став розгляд методів у вихованні.

Вищеназвана мета зумовила наступну постановку завдань курсової роботи :

1. Поняття методів виховання. Яка існує система загальних методів виховання? Розгляд загальних причин, які визначають вибір методів виховання.

2. Як правильно вибрати той або інший метод виховання в конкретному випадку? Загальна класифікація методів виховання.

3. Визначити основні методи формування свідомості особи і коротко охарактеризувати їх.

4. Які існують методи організації діяльності і для чого вони потрібні? Коротка характеристика методів організації діяльності.

Предмет дослідження - методи виховання.

Для написання курсової роботи були використані методи спостереження, аналізу.

Методами дослідження-теоретичні методи (спостереження, аналіз),і практичні (тестування).


1.1 Поняття про методи виховання


У педагогіці до теперішнього часу немає єдиного трактування цих понять. У одному з раніше виданих підручників : "Під методом виховання розуміється той засіб, за допомогою якого вихователь озброює дітей, підлітків і юнаків твердими моральними переконаннями, моральними звичками і навичками і т. д".

Як бачимо, поняття методу в цьому визначенні змішуватися з поняттям засобу, з чим навряд чи можна погодитися. У іншому посібнику метод виховання визначається як сукупність способів і прийомів формування у учнів тих або інших якостей. Проте і ця дефініція є занадто загальною і не бажає ясним це поняття. Як же у такому разі підійти до правильнішого осмислення поняття методу виховання? Передусім, особа розвивається тільки в процесі різноманітної діяльності.

Так, для формування такої характеристики особи, як світогляд і громадська спрямованість, необхідно вдосконаленню поведінки вольової сфери і які у своїй сукупності створюють передумови для вироблення тих або інших особових якостей. Враховуючи дисциплінованість, треба роз'яснювати учням норми і правила поведінки і переконувати в необхідності їх дотримання.З цією ж метою використовуються позитивні приклади дисциплінованості і виконання своїх обов'язків. Усе це сприяє формуванню у відповідних потреб, що вчаться, знань, поглядів, почуттів і переконань і робить вплив на їх проведення.Важливу стимулюючу роль у формуванні дисциплінованості грають схвалення позитивних вчинків учнів тактовне засудження порушень норм і правил поведінки. Зрозумілу роль, що коригує, виконують також вимоги педагогічного контролю за поведінкою учнів і перемикання їх на інші діяльності.

Такі найважливіші способи і прийоми виховної роботи, які використовуються в процесі формування у стосунків(особових якостей), що вчаться, і які виступають чітко обкресленої системи методів виховання. Але з часом почали формуватися певні методологічні підходи до здійснення виховного процесу.

Одні педагоги вважали, що діти народжуються з так званою дикою жвавістю, яку треба пригнічувати в процесі виховання силою авторитету педагога і різними заходами педагогічної дії. Таких ідей, зокрема, дотримувався німецький педагог Йоганн Гербарт, з ім'ям якого зазвичай зв'язують формування методики авторитарного виховання. В принципі він розумів позитивне значення таких методів виховання, які сприяють розвитку свідомості дітей і грунтовані на доброзичливих стосунках між ними і педагогами, але використати ці методи він вважав за доцільне в пізніших етапах виховної роботи. У ранньому ж віці він рекомендував застосовувати різні зауваження, навіювання вказівки, докори, заходи засудження і покарання, у тому числі і фізичні, запис проступків в кондуїт - спеціально повної свободи, а методами виховання стали виступати різні форми доброзичливих умовляння, роз'яснювальні бесіди, переконання, ради, включення в різнобічну і цікаву діяльність і так далі. Такий підхід до виховання знайшов своє яскраве відображення в теорії "вільного виховання", основні ідеї якого сформулювало в XVIII ст. французький просвітник Ж.Ж. Руссо у своїй книзі " Еміль".Дидактичні знання допомагають знайти відповідь на найважливіші

питання будь-якої системи освіти: для чого, кого і як навчати.

Дидактика як наука описує існуючі системи навчання, досліджує

навчальний процес з метою його вдосконалення, розвиває нові ідеї,

впливає на педагогічний процес. Отже, це - теоретична інормативно-прикладна наука. Як теоретична наука вона вивчає реальний педагогічний процес, установлює певні факти, звязки, залежності,закономірності, прогнозує наслідки навчальної діяльності, моделюєексперимент. Теоретичні знання - не "мертвий капітал". Вониповертаються до практики у вигляді висновків і рекомендацій, які є підставою для визначення змісту, вибору методів навчання, організації керівництва навчальною діяльністю учнів тощо.Таким чином, дидактика як наука має пояснювальну, перетворюючу інормативно-прикладну функції.У різні періоди розвитку людства із зміною суспільних потребвиникали різні системи навчання, одні дидактичні ідеї змінювались іншими. Все, що витримало випробуваннячасом, тією чи іншою мірою відображає в згорнутому вигляді сучасна дидактика.Тому нагадаємо найважливіші віхи становлення дидактики як науки.Термін "дидактика" грецького походження (дидактикос - той, хто навчає}. Вважається, що вперше його використали у 1613 році німецькіпедагоги Кристоф Хельвіг і Йохим Юнг у праці "Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання. Ратихімія"1. В аналогічному значенні вживав цей термін і Ян Амос Коменський (1592 - 1670)у праці "Велика дидактика" (1657). Ця книга належить до світової скарбниці педагогічної думки, тому наводимо повністю її унікальну назву, яка звучить ніби педагогічне кредо автора,повчальне і для нас .У своїй праці Я.А. Коменський виклав основи теорії навчання: змістосвіти, дидактичні принципи, методику організації класно-урочноїсистеми, зробив спробу виявити закономірності навчання. Він, зокрема,розкрив перші усталені залежності між можливостями учнів та умовами навчання, сформулював вимоги і правила навчанняз урахуванням віку дітей. У 1631 - 1632 рр. учений переробив"Дидактику", назвавши її "Рай церкви, або Рай чеський". Ця працястала частиною проекту реформування освіти і виховання в Чехії. Через складні умови життя великий педагог встиг закінчити лише "Інформаторій материнської школи", який вважають першою теорією дошкільного виховання.

Займаючись педагогічною діяльністю в мЛешно (Польща) у 1633 - 1638рр., Коменський переробив "Дидактику", переклав її латинською мовою івидав під назвою "Велика дидактика". Ця книга на довгий час сталатеоретичною основою середньої освіти.Коменський накреслив таку структуру освіти: материнська школа -виховання в сімї до 6 років; з 6 до 12 років - навчання велементарній школі, яку він називав "школа рідної мови" (у цій школідіти вивчали рідну мову, арифметику, елементи геометрії, географії, природознавства.Шкільне навчання, вважав ЯАКоменський, не може бути самоціллю, школа як "майстерня гуманності" має готувати дітей до життя, "тому учніповинні не лише здобувати знання, а й формувати свою натуру". У"Великій дидактиці" яскраво виражалися ідеї неподільності навчання і виховання, всебічного розвитку особистості шляхомнаукової освіти, морального і релігійного виховання. На думкувидатного педагога, людина - дитя природи, й усі педагогічні засобимають бути природовідповідними.Багатогранна педагогічна і філософська спадщина Коменського малавеличезний вплив на розвиток світової педагогіки у XVIII - XIX ст.,коли набирали сили ідеї гуманістичної філософії.Зокрема Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) у відомій педагогічній праці"Еміль, або Про виховання" (1762) обстоював право дитини "надитинство", розкрив специфіку вікових особливостей, потребузадоволення в навчанні та інтересів учнів. Швейцарський педагогЙоганн Генріх Песталоцці (1746 - 1827) розвинув ряд ідей з дидактикипочаткової школи: положення про цілі навчання, виховання, розвитку,роль психологічних засад у навчанні, йогоипобудову з урахуваннямлюдської природи, сили розуму, рук і серця. Основною метою навчання вчений вважав розвиток розуму, вміння логічномислити й висловлюватися. Цей розвиток має відбуватися в різних видахдіяльності. Основою пізнання і освіти школярів Песталоцці вважав триелементи - форму, число, слово.Послідовник Й.Песталоцці - німецький педагог Фрідріх Дистервег (1790- 1866) збагатив ідеї розви-вального навчання, сформулював його правила, психологічно обгрунтува принципи, визначені Я.А.Коменським.На початку XIX ст. Йоганн Фрідріх Гербарт (1776 - 1841), відомийнімецький педагог і філософ, розробив теоретичні засади дидактики,взявши за основу теорію виховуючого навчання. Гербарт і йогопослідовники відводили чільне місце організації процесу засвоєння знань на уроці під керівництвом учителя.Вчений виділив два основних акти у процесі передачі знань:поглиблення і осмислення.Величезний внесок у розвиток дидактики зробив наш видатнийспіввітчизник Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870). У прці"Людина як предмет виховання - найголовніші риси людського організмув додатку до мистецтва виховання" він усебічно обгрунтував роль педагогічної науки й цілеспрямованого виховання, яке, за йоговисловом, удосконалючись, здатне далеко розсунути можливості людськихсил: фізичних, розумових і моральних. Він розкрив роль принципународності у вихованні й навчанні, значення рідної мови, практичного довіду дитини, взаємозв"язку навчання з життям.К.Д.Ушинський обстоював важливу роль активності й розумовогорозвитку дитини в навчанні, показав значення повторення,вольовихзусиль, конкретизував принципи навчання в своїх підручниках дляпочаткової школи "рідне слово", і "Дитяий світ", що їх сучасники педагога оцінювали як неперевершені. Поєднуючи в своїх працяхфілософські, психологічні і педагогічні знання, Ушинський збагатив

теорію методів навчання. Він виділяв загальну й окрему дидактики.Перша вивчає загальні основи навчання і принципи,спільні для всіх дисциплін. Друга є застосуванням основ загальної дидактики до окремих навчальних предметів. Найкращим зразкомвзаємозв"язку дидактики з методикою Ушинський вважав теоріюпочаткового навчання, зокрема методику викладання рідної мови.Серед послідовників К.Д.Ушинського в українській дидактиці іметодиці початкового навчання слід назвати Тимофія ГригоровичаЛубенця (1855-1936). Він закінчив учительську семінарію в Чернігові,працював народним учителем, інспектором, директором народних училищ Київського навчального округу. Внесок ученого в дидактику- розробка проблем оновлення змісту початкового навчання в зв"язку іззміною соціальних потреб (праця "Педагогічні бесіди", 1903-1913).Широкого визнання свого часу набули його підручники для українських шкіл: "Зернятко", "Граматика", "Збірникарифметичних задач" та ін.У ці ж часи працював відомий дидакт Михайло Іванович Демков(1859-1939), життя і діяльністьякого найбільше повязані з Чернігівщиною (викладав після революціїв Прилуцькому педтехнікумі), хоча тривалий час він працював і вРосії. Його підручники з педагогіки багато разів перевидавалися; здидактичної точки зору заслуговує на увагу визначення ним принципів навчання, закономірностей педагогічного процесу.На межі XIX і XX ст. у дидактиці розгорнули-ся дослідження шляхівактивізації ролі учнів у навчанні. У звязку з цим розвинувся напрямпрагматичної педа-гогіки, яскравим представником якої був видатний американський педагог і філософ Джон Дьюї (1859- 1952). Головні принципи цієї теорії - навчання на основіособистого досвіду дитини, істинність знань визначається їхньоюкорисністю. За цих умов завдання дидактики як науки обмежувалисяпереважно теорією учіння, пошуками ефективних засобів навчання (інструменталізм). Тому, на відміну від гербартіанськоїпедагогіки, тут переважно досліджувалися дії учнів, індивідуальнийдосвід, а не методика викладання предмета.На початку XX ст. у світовій педагогіці активно поширювались ідеївільного виховання та розвитку осо-бистості дитини. Чимало зробиладля впровадження їх у роботу з дітьми дошкільного і молодшогошкільного віку Марія Монтессорі (1870 - 1952) - італійський педагог, лікар. Спочатку вона займалася методами роз-виткуорганів чуттів у розумове відсталих дітей. Вели-кий ефект цієїметодики вона підтвердила пізніше і в роботі з дітьми вікової норми.У праці "Метод наукової педагогіки" М.Монтессорі твердить, що дитину треба вивчати з антропометричною апаратурою, щоголовною формою виховання і навчання мають бути самостійнііндивідуальні заняття або колективно спланований урок, що треба точновраховувати періоди сензитивного розвитку дитини. Заслугою вченого була розробка стандартизованого дидактичного матеріалу,побудованого таким чином, що дитина, працюючи з ним, могла сама виявити й виправити свої помилки. Монтессорі розроб-ляла також методиіндивідуального вивчення молод-шими школярами граматики рідної мови, геометрії, арифметики, біології та іншихпредметів. Не втратили своєї актуальності ідеї видатного педагога ісьогодні. У нашій країні вони набувають популярності у звязку зпошуком засобів гуманізації освітнього процесу. Відомі приклади успішної діяльності комплексів "дитя-чий садок-школа",які працюють за ідеями педагогіки М.Монтессорі.Ідеї гуманістичної педагогіки, зокрема вільного ви-ховання ірозвитку дитячої особистості, розробляв у Росії на початку XX стКостянтин Миколайович Вентцель (1857 - 1947). На засадахпедоцентризму (культ особистості вихованця) працював створений ним у Москві "Будинок вільної дитини" (1906 - 1909). К.М.Вентцельопублікував одну з перших у світі "Декла-рацію прав дитини" (1917), вякій обстоював рівні з дорослими права дітей на свободу і розвитоксвоїх здібностей, вільний обмін думками, створення дитячих організацій та обєднань, право вибирати собі виховате-дя,не відвідувати в примусовому порядку школу тощо. Погляди К.М.Венцелярізко критикувалися в пожовт-невий період, і в 20-х роках вінвідійшов від активної педагогічної діяльності.Розвиток української педагогічної науки на початку XX ст. такожвідбувався під впливом прогресивних ідей гуманістичної педагогіки. У1910 р. почав виходити педагогічний журнал "Світло". Його організував талановитий молодий учитель з Полтавщини Григорій Шерстюк, а співредакторами були Софія Русова і СпиридонЧеркасенко. Софія Русова, опрацьовуючи концепцію національної освітиі виховання, публікує низку статей, які потім лягли в основузмістовної книж-ки "У дитячому садку" (1919). Ці ідеї, методичні по-ради близькі за змістом задумам, втілюваним нині у системінаціональної освіти. Зокрема йдеться про гу-манізацію таіндивідуалізацію різних видів діяльності, визначальну роль рідної мови і природи в навчанні й вихованні маленьких дітей. У праці "Нова школа" (1917) Софія Русова наголошує, що основні засадипочаткової школи - гуманістичний, загальнокультурний розвиток іпатріотичне спрямування.Історія радянської дидактики (1917 - 1990) засвід-чує, що їїпріоритети за цей час кілька разів істотно змінювалися. Дидактивиділяють провідні проблеми, на яких зосереджувались основні науковідослідження в різні періоди. Так, у 20-х роках велика увага приділя-лася запровадженню різних зарубіжних систем навчан-ня,засобам активізації учнів. Зокрема, С.Т.Шацький,П.П.Блонський, А.П.Пинкевич, Б.Є.Райков вивчаливикористання дослідницьких та інших методів форму-вання активності й самостійності учнів.Він вважав, що діти народжуються досконалими, і тому виховання не лише не повинне перешкоджати розвитку цієї досконалості, але, навпаки, сприяти його формуванню і пристосовуватися до нього. Виходячи з цього, Руссо стверджував, що у виховній роботі повинні знаходитися дитина, його інтереси і прагнення. Так були закладені в педагогіці основи педоцентризма і спонтанного(мимовільного) розвитку дітей. Звичайно, в порівнянні з авторитарним вихованням, це був великий крок вперед, хоча очевидно, що навряд чи правильно у вихованні у всьому йти за бажаннями і інтересами здоровій самодіяльності, що робило їх активними учасниками(суб'єктами) виховного процесу.


1.2 Класифікація методів виховання


Створення методу - це відповідь на поставлену життям виховне завдання. У педагогічній літературі можна знайти опис великої кількості методів, що дозволяють досягати практично будь-які цілі. Методів і особливо різних версій(модифікацій) методів накопичені так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям і реальним обставинам допомагає лише їх впорядкування, класифікація. Класифікація методів - це побудована за певною ознакою система методів. Класифікація допомагає виявити в методах загальне і специфічне, істотне і випадкове, теоретичне і практичне і тим самим сприяє їх усвідомленому вибору, найбільш ефективному застосуванню. Спираючись на класифікацію, педагог не лише ясно уявляє собі систему методів, але і краще розуміє призначення, характерні ознаки різних методів і їх За характером методи виховання діляться на переконання, вправу, заохочення і покарання. В даному випадку загальну ознаку "характер методу" включає спрямованість, застосовність, особливість і деякі інші сторони методів. До цієї класифікації тісно примикає інша система загальних методів виховання, що трактує характер методів більше узагальнено. Вона включає методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки школярів. У класифікації И. С. Марьенко названі такі групи методів виховання, як пояснювально-репродуктивні, проблемно-ситуативні, методи привчання і вправи, стимулювання, гальмування, керівництва, самовиховання.

За результатами методи впливу на вихованця можна розділити на два класи:

1. Впливи, що створюють моральні установки, мотиви, стосунки, що формують представлення, поняття, ідеї.

2. Впливи, що створюють звички, що визначають той або інший тип поведінки.


2.1 Вибір методів виховання


Розглянемо загальні основи вибору методів виховання, не зачіпаючи доки ні суті, ні змісту самих методів. Якими причинами детермінується застосування того або іншого методу? Які чинники впливають на вибір методу і примушують вихователя віддавати перевагу тому або іншому шляху досягнення мети?

На практиці завжди стоїть завдання не просто застосувати один з методів, а вибрати найкращий - оптимальний. Вибір методу - це завжди пошук оптимального шляху виховання. Оптимальним називається найбільш вигідний шлях, що дозволяє швидко і з розумними витратами енергії, засобів досягти наміченій меті. Обравши показники цих витрат в якості критеріїв оптимізації, можна порівнювати межу собою ефективність різних методів виховання.

Багато вагомих причин утрудняють процес логічного перебору методів виховання і визначення оптимальних. Серед цих причин

наступні:

1. Нечіткість безлічі методів. Нині можливість кожної особи розвинути свої здібності, зберегти свою індивідуальність, реалізувати власне " Я".

2. Множинність умов застосування методів.

3. Єдиний надійний критерій оптимізації - час, але цей критерій застосовується рідко. Цінувати час ми ще не навчилися. Робимо висновок : зразкова система методів, спроектована на розмиту безліч умов із застосуванням аморфних критеріїв, не може забезпечити високу логічну надійність вибору.


4. Умови виховання. До них окрім розглянутих вище - матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних - відносяться і стосунки, що складаються в класі : клімат в колективі, стиль педагогічного керівництва та ін.

5. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, коли виступають компонентами виховного процесу. Окрім методів існують і інші засоби виховання, з якими методи тісно взаємозв'язані і застосовуються в єдності. Наприклад, наочні посібники, витвори образотворчого і музичного мистецтва, засобу масової інформації - необхідна підмога для ефективного застосування методів. До засобів виховання відносяться також різні види діяльності(ігрова, учбова, трудова), педагогічна техніка(мова, міміка, рухи і т. д.), засоби, що забезпечують нормальну життєдіяльність учителів і учнів. Значення цих чинників непомітне до тих пір, поки вони знаходяться в межах норми. Але як тільки норма порушується, їх вплив на вибір методів виховання може стати визначальним.

6. Рівень педагогічної кваліфікації. Вихователь вибирає тільки ті методи, з якими він знайомий, якими володіє. Багато методів складні, вимагають великої напруги сил : незацікавлені педагоги вважають за краще обходитися без них. Слідство - набагато нижча ефективність виховання, чим вона могла б бути при використанні різноманітних і адекватних цілям, завданням і умовам методів.

7. Час виховання. Коли часу мало, а цілі великі, застосовуються " сильнодіючі" методи, в сприятливих умовах використовуються " щадні" методи виховання. Ділення методів на сильнодіючі і щадні умовно: перші пов'язані з покараннями і примусами, другі - це напучення і поступове привчання. Сильнодіючі методи використовуються зазвичай при перевихованні, коли за можливо коротший час вимагається викоренити негативні стереотипи поведінки.

8. Очікувані наслідки. Вибираючи метод(методи), вихователь має бути, упевнений в успіху.

Метод залежить від характеру діяльності, що викликається ним. Змусити вихованця займатися легкою або приємною справою - це одно, а добитися виконання їм серйозної і незвичної праці - зовсім інше. Проектуючи методи виховання, потрібно передбачати психічний стан вихованців в той час, коли методи застосовуватимуться. Це не завжди вирішуване для вихователя завдання, але, принаймні, загальний настрій відношення вихованців до проектованих методів мають бути враховані заздалегідь.


2.2 Методи організації діяльності

Виховання повинне формувати необхідний тип поведінки. Не поняття, переконання, а конкретні справи, вчинки характеризують вихованість особи. В зв'язку з цим організація діяльності і формування досвіду громадської поведінки розглядаються як серцевина виховного процесу.

Усі методи цієї групи грунтовані на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки тому, що її вдається розбити на складові частини - конкретні дії і вчинки, а іноді і на дрібніші частини - операції.

Загальний метод формування необхідних якостей особи - вправа. Він відомий з прадавніх часів і має виняткову ефективність. У історії педагогіки навряд чи зберігся випадок, щоб при достатній кількості розумно підібраних і належним чином виконаних вправ у людини вправ. Плануючи систему вправ, вихователеві потрібно передбачити, які навички і звички вироблятимуться. Адекватність вправ спроектованій поведінці - ще одноповерхова умова педагогічної ефективності цього методу. Виховання повинне виробляти життєво необхідні, важливі, корисні навички і звички. Тому виховні вправи не вигадуються, а беруться з життя, задаються реальними ситуаціями.

Щоб сформувати стійкі навички і звички, потрібно починати вправу якомога раніше, бо, чим молодше особистість, тим швидше укорінюються в нім звички. Звикнувши, людина уміло управляє своїми почуттями, гальмує свої бажання, якщо вони заважають виконувати певні обов'язки, контролює свої дії, правильно їх оцінює з позицій інтересів інших людей. Витримка, навички самоконтролю, організованість, дисципліна, культура спілкування - якості, які грунтуються на сформованих вихованням звичках.

Вимога - це метод виховання, з допомогою переживання, інтереси, прагнення вихованців. Серед найбільш споживаних форм непрямої вимоги виділяються такі:

Вимога-порада. Це апеляція до свідомості вихованця, переконання його в доцільності, корисності, необхідності рекомендованих педагогом дій. Рада буде прийнята, коли вихованець бачить у своєму наставнику старшого, досвідченішого товариша, авторитет якого визнаний і думкою якого він дорожить.

Вимога в ігровому оформленні(вимога-гра). Досвідчені педагоги використовують властиве дітям прагнення до гри для пред'явлення найрізноманітніших вимог. Ігри приносять дітям задоволення, а разом з ними непомітно виконуються і вимоги, найбільш гуманна і ефективна форма пред'явлення вимоги, що припускає, проте, високий рівень професійної майстерності.

Вимоги викликають позитивну, негативну або нейтральну(байдужу) реакцію вихованців. В зв'язку з цим виділяються позитивні і негативні вимоги. Прямі накази грунтуються усі казармові системи виховання, наприклад армійська, де цей метод поєднується з покаранням.

Використання методу привчання в гуманістичних системах виховання обгрунтовується тим, що деяке насильство, неминуче присутнє в цьому методі, спрямоване на благо самої людини, і це єдине насильство, яке може бути виправдане. Гуманістична педагогіка виступає проти жорсткого привчання, що суперечить правам людини і що нагадує дресирування, вимагає по можливості пом'якшення цього методу і використання його в комплексі з іншими, передусім ігровими. Привчання плюс гра - вплив дієве і гуманне.

Привчання застосовується на усіх етапах виховного процесу, але найефективніше воно на ранній стадії. Умови правильного застосування привчання наступні:

1. Ясне уявлення про мету виховання у самого вихователя і його вихованців. Якщо вихователь погано розуміє, для чого він прагне прищеплювати ті або інші якості, чи будуть вони корисні

2. Привчаючи, потрібно чітко і ясно формулювати правило, але не давати казенно-бюрократичні вказівки типу "Будь ввічливим", "Люби свою батьківщину". Краще сказати приблизно так: "Щоб люди оцінили твою чарівну посмішку - вичисти зуби"; "У нечепури немає майбутнього: брудні вуха відлякують людей"; "Вітай сусіда - і він буде ввічливий з тобою".

3. На кожен відрізок часу має бути виділений оптимальний об'єм дій, посильних для вихованців. Для вироблення звички потрібний час, квапливість тут не наближає, а віддаляє мету. Спочатку потрібно потурбуватися про точність виконання дій і лише потім - про швидкість.

4. Показуйте, як виконуються дії, які результати.

5. Краще використати послідовно-паралельну схему привчання.

6. Привчання вимагає постійного контролю. Контроль має бути доброзичливим, зацікавленим, але неослабним і строгим, обов'язково поєднуватися з самоконтролем.

7. Значний педагогічний ефект дає привчання в ігровій формі.

Добрі результати дає метод доручень. За допомогою доручень школярів привчають до позитивних вчинків. Доручення мають різноманітний характер: відвідати хворого товариша і допомогти йому в навчанні; виготовити іграшки для підшефного дитячого садка; прикрасити до свята класну кімнату і т. д. Доручення дають і для того, щоб розвинути необхідні якості: неорганізованим дають завдання підготувати і провести захід, що вимагає точності і пунктуальності, і т. д.

Метод стимулювання - змагання. Останні десятиліття до цих традиційних важелів маніпулювання діяльністю і поведінкою людини дані наукових досліджень дозволяють додати ще один - суб'єктивно-прагматичний. Наукові дослідження і практика підтверджують, що відмінна риса нинішніх підростаючих поколінь - яскраво виражений діловий(прагматичне), споживчий стосунок до життя, витікаюче з нього виборче відношення до виховання, його цінностей.

Заохочення можна назвати вираженням позитивної оцінки дій вихованців. Воно закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення грунтована на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє упевненість, створює приємний настрій, підвищує відповідальність. Види заохочення дуже різноманітні: схвалення, підбадьорення, похвала, вдячність, надання почесних прав, нагородження грамотами, подарунками і т. д.

Схвалення - простий вид заохочення. Схвалення вихователь може виразити жестом, мімікою, позитивною оцінкою поведінки або роботи вихованців, колективу, довірою у вигляді доручення, підбадьоренням перед класом, учителями або батьками.

Заохочення більш високого рівня - вдячності, нагородження і так далі - викликають і підтримують сильні і стійкі позитивні емоції, що дають вихованцям або колективу тривалі стимули, оскільки вони не лише вінчають тривалу і наполегливу працю, але свідчать про досягнення нового, більш високого рівня. Нагороджувати потрібно урочисто, при усіх вихованцях, педагогах, батьках : це значно посилює емоційну сторону стимулювання і пов'язані з ним переживання.

Незважаючи на уявну простоту, метод заохочення вимагає ретельного дозування і відомої обережності. Тривалий досвід використання методу показує, що невміння або надмірне заохочення може приносити не лише користь, але і шкоду вихованню. Враховується, передусім заслугам вихованця, його індивідуальним особливостям,місцю в колективі і не бути занадто частим. Вибираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця. Надмірні похвали призводять до зарозумілості.

1. Заохочуючи, вихователі повинні прагнути, щоб поведінка вихованця мотивувалася і спрямовувалася не прагненням отримати похвалу або нагороду, а внутрішніми переконаннями, моральними мотивами.

2. Заохочення не повинне протиставляти вихованця іншим членам колективу. Тому заохочення заслуговують не лише хлопці, що добилися успіху, але і ті, хто сумлінно працював на загальне благо, показував приклад чесного до нього відношення. Потрібно заохочувати тих, хто проявляв високі моральні якості - працьовитість, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим, хоча і не добився видатних особистих успіхів.

3. Заохочення повинне розпочинатися з відповідей на питання -

кому, скільки і за що. Тому воно повинне відповідати

заслугам вихованця, його індивідуальним особливостям,

місцю в колективі і не бути занадто частим. Вибираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця. Надмірні похвали призводять до зарозумілості.

4. Заохочення вимагає особового підходу. Дуже важливо вчасно підбадьорити невпевненого, відстаючого. Заохочуючи позитивні якості учнів, вихователь вселяє в них упевненість, виховує цілеспрямованість і самостійність, бажання здолати труднощі. Вихованець, виправдовуючи зроблену довіру, долає свої недоліки.

5. Мабуть, головне в нинішньому шкільному вихованні - дотримуватися справедливості.

Змагання. Придивіться до дітей. Як тільки вони збираються разом, відразу ж починають з'ясовувати стосунки - хто є хто. Дітям, підліткам, юнакам властиво прагнення до суперництва, пріоритету, першості. Твердження себе серед оточення - природжена потреба людини. Реалізує він цю потребу, вступаючи в змагання з іншими людьми. Результати змагання міцно і на тривалий час визначають і закріплюють статус людини в колективі.

Істотну роль грає показ результатів змагання. Форми обліку і показу підсумків змагання потрібно застосовувати прості і наочні, більше використати для цього нові інформаційні системи на базі ЕОМ.

Ефективність змагання значно підвищується, коли його цілі, завдання і умови проведення визначають самі школярі, вони ж підводять підсумки і визначають переможців. Педагог не просто " реєструє" події, він направляє ініціативу вихованців, поправляючи, де треба, їх невмілі дії.

Серед прадавніх методів виховання покарання - найбільш відомий. У сучасній педагогіці не припиняються спори не лише про доцільність його застосування, але і з усіх спеціальних питань методики - кого, де, коли, скільки і з якою метою карати. До повної одностайності педагоги, мабуть, прийдуть ще, не скоро, судячи з того, що зараз різко полярні погляди - від істотного посилення покарань до повної їх відміни. Деякі педагоги пропонують вважати інтенсивність покарань критерієм гуманізації виховної системи, пробним каменем її життєстійкості. Змістом покарання в старій школі було переживання страждання. Висувалися і інші, не позбавлені сенсу аргументи, завдяки чому покарання в арсеналі виховних засобів займало видне місце. Навіть такий відомий багато в чому педагог минулого століття, як Н.І. Пирогов, будучи опікуном Київського округу, по учбових закладах, висував в цілях "виховання законності" систему фізичних покарань, у тому числі і прочуханку, за що був, піддадуть нищівній критиці Н.А. Добролюбовим.


Покарання - це метод педагогічного впливу, який повинен попереджати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати відчуття провини перед собою і іншими людьми. Як і інші методи виховання, покарання розраховане на поступове перетворення зовнішніх стимулів на стимули внутрішні.

Відомі наступні види покарання, пов'язані з : 1) накладенням додаткових обов'язків; 2) позбавленням або обмеженням певних прав; 3) вираженням морального осуду, засудження. У нинішній школі практикуються різноманітні форми покарань : несхвалення, зауваження, осуд, попередження, обговорення на зборах, стягнення, усунення від зайняття, виключення з школи і т. д.


3.1 Емпіричне дослідження екологічного виховання.

Екологічне виховання у школі слід починати з молодшого шкільного віку. Спочатку діти вчаться помічати прекрасне та незвичне навколо себе, учаться спостерігати, милуватись природою, посильно охороняти природу, не шкодити їй, робити довкілля чистішим. Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління у сфері екологічного виховання — формування почуття співпричетності, відповідальності; розуміння необхідності піклування про природу; готовність жити у злагоді з природою й у відповідності до її законів. Коли ці риси стануть характерними для більшості молодших школярів, то на наступних етапах (5–9-і, 9–12-і класи) результативність роботи з екологічного виховання, маючи міцне підґрунтя, проводитиметься значно ефективніше.

У середніх і старших класах метою такого виховання є усвідомлення учнями масштабів екологічної кризи, знання й розуміння причин і наслідків негативного впливу людства на природне середовище, формування нового типу мислення, вироблення нових ідей зі збереження довкілля, посильна практична діяльність, спрямована на виявлення нагальних проблем і покращення стану природного середовища.

Метою вивчення досвіду роботи школи з екологічного виховання учнів є:

  • •виховувати любов і повагу до природи;
    •спонукати до збереження неповторної краси рідного краю;
    •формувати почуття відповідальності за стан природного середовища;
    •сприяти розвитку творчих здібностей учнів;
    •учити самостійно мислити, знаходити раціоналізаторські рішення поставленоїпроблеми;
    • навчати бачити красу навколо себе, розвивати почуття прекрасного;
    • формувати почуття дбайливого ставлення до навколишнього середовища;
    • формувати активну життєву позицію.



Мета запитання:дізнатися,чи знають учні про наявність екологічних проблем безпосередньо в їхньому населеному пункті; виявити ставлення підростаючого покоління до існуючих екологічних проблем.

Висновок: 95 % учнів відповіли, що найбільшою проблемою є засмічення вулиць, відсутність смітників поза жилою зоною, а також забруднення водойм (прання в річці, миття автомобілів, викиди нечистот). 5 % зазначили, що ніяких проблем немає. Отже, більшість учнів бачать проблеми, знають про них, не залишаються байдужими до їх розв'язання.

Виховні можливості участі школярів у різноманітних заходах, націлених на екологічне виховання, виявляються в таких напрямах:

• по-перше, працюючи поруч із наставниками, учні долучаються до життя суспільства, відчувають причетність до справи глобального масштабу, набувають практичного досвіду з вирішення проблем власними зусиллями, набувають досвіду спілкування в колективі та спілкування з природою;

• по-друге, власноруч допомагаючи природі, школярі відчувають власну значущість, потрібність, упевненість у своїх можливостях, емоційне піднесення, моральне задоволення та естетичну насолоду;

• по-третє, усвідомлення позитивного результату роботи переконує школярів у значущості та потрібності їхньої діяльності; учить бережливого ставлення до природних багатств, господарського підходу до організації власного життя;

• по-четверте, учні привчаються правильно поводитись на лоні природи, розумно відпочивати та задовольняти власні потреби, не зашкоджуючи довкіллю. Виховуються дисциплінованість, відповідальність, ініціативність;

• по-п’яте, учні ростуть небайдужими, у них є бажання допомогти природі, оздоровити довкілля. У школярів формуються почуття господарського ставлення до навколишнього середовища, активна життєва позиція. Розвиваються творчі здібності. Після «спілкування з природою» народжуються прекрасні вірші та пісні.

3.2 Емпіричне дослідження громадянського виховання.

Формування громадянина - патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю, виховання громадян, які здатні побудувати громадянське суспільство, в основу якого були б закладені та постійно втілювалися демократія, толерантність та повага до прав людини, набуває сьогодні особливого значення. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму класі, школі, районі, місті, країні все мене стосується, все залежить від мене. 

Громадянсько-патріотичний напрямок виховання учнів в Ружинській гімназії складається з:

  • громадянської освіти та громадянського виховання;

  • військово - патріотичного виховання;

  • правового виховання;

  • морально - етичного виховання на основі вивчення традицій українського народу;

  • музейної справи та краєзнавчої роботи;

  • учнівського самоврядування;

  • соціального проектування.  

Головною проблемою громадянської освіти в Україні є формування правової культури школярів. Це здійснюється насамперед на уроках з основ правознавства. Цей предмет викладається в 9-х класах і формує правосвідомість - необхідну ознаку правової держави, а також готує підлітків до життя, закріплює навички правомірної поведінки, практичного застосування норм права, знайомить учнів з їх правами і обов'язками.

 Розвитку  патріотичних  почуттів  учнів  сприяють  і  такі  предмети,  як  географія України, етика (де зміст основних морально-етичних норм вивчається на основі традицій та звичаїв українського народу), а також народознавство, "Я і Україна".

 Першоелементом   національної   культури  є,   безумовно,  рідна  мова. Завдання відродження, збереження рідної мови вирішують на своїх уроках вчителі української мови та літератури.


ВИСНОВКИ.

Згідно проведених теоретичних і практичних досліджень,і завдань курсової роботи можна зробити висновки :


ДОДАТКИ

Чи любите природу?

а) так; б) ні.

Мета запитання: виявити, у чому полягає любов до природи, як учні ставляться до природного середовища. Виховувати любов до природи. Спонукати до збереження неповторної краси рідного краю.

Висновок: на дане запитання учні майже стовідсотково відповіли, що люблять природу, бо вона є джерелом краси, натхнення, радості, життя. Без природи не було б людини. З природного середовища ми беремо все необхідне для повноцінної життєдіяльності.

Що таке «екологія»?

а) наука, що вивчає походження Землі;

б) наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію з цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її життя;

в) світорозуміння, яке включає в себе і свідоме ставлення до всього сущого, і його активний захист.

Мета запитання: виявити рівень теоретичних знань; з'ясувати ступінь розуміння поняття «екологія».

Висновок: 64 % учнів відповіли, що екологія - це і наука, і світорозуміння. 36 % показали, що недостатньо розуміють значення екології для сучасної людини.

Чи існують екологічні проблеми в Україні?

а) так; б) ні.

Мета запитання: виявити рівень обізнаності учнів з питань існування екологічних проблем в Україні.

Висновок: на дане запитання учні майже стовідсотково відповіли, що проблеми існують, особливо гострі - радіаційне забруднення, забруднення водойм, зменшення кількості зелених насаджень. Більшість учнів розуміють, що екологічні проблеми існують і до того ж вимагають негайного вирішення.

Що буде з тим куточком природи, де повністю вирубають ліс?

а) там буде поле;

б) руйнуватимуться ґрунти;

в) погіршиться повітря;

г) порушиться природний баланс, що може призвести до негативних наслідків.

Мета запитання: виявити рівень розуміння проблеми винищення лісів, бездумного втручання людини в життя природи, порушення природного балансу.

Висновок: 72 % учнів відповіли, що ліси - це зелені легені природи, що їх винищення призведе до катастрофічних наслідків - зміни клімату; погіршення ґрунтів; загибелі рідкісних представників флори і фауни. 28 % відповіли, що зросте кількість сільськогосподарських угідь, і це є досить позитивним фактором для місцевості сільського типу. Як бачимо, не всі учні розуміють катастрофічність винищення лісів. Можливо, спрацював той фактор, що діти, проживаючи в сільській місцевості, на перший план висувають важливість зростання кількості сільськогосподарських угідь. Вони вважають, що збільшення площі полів призведе до зростання прибутків населення. Отже, 28 % уважають матеріальний добробут важливішим, ніж вирішення екологічних проблем.

Чому не можна в річці мити автомобіль?

а) гине риба;

б) бензинова плівка перешкоджає надходженню кисню;

в) це погано;

г) автомобіль руйнується.

Мета запитання: виявити рівень розуміння проблеми забруднення водойм; формувати почуття господарського ставлення до навколишнього середовища.

Висновок: 95 % учнів відповіли, що миючі засоби та бензинова плівка, що утворюється на поверхні води, шкідливо впливають на життєдіяльність водойм - гинуть мальки, мікроорганізми, знищується кисневе наповнення води, гине риба. 5 % уважають, що руйнується автомобіль, і це погано. Як бачимо, більшість учнів (95 %) розуміють суть проблеми забруднення водойм і готові вирішувати її.

Чи хвилює вас доля природи?

а) так; б) ні.

Мета запитання: виявити, чи потрібно турбуватись про долю природи, що саме їй загрожує; формувати почуття відповідальності за стан природного середовища.

Висновок: на дане запитання учні майже стовідсотково відповіли, що доля природи їм не байдужа, адже природа - наша годувальниця. Загине природа - загине людство.

Чи всі люди знають правила поведінки на природі?

а) так; б) ні.

Мета запитання: виявити рівень розуміння важливості знання та використання правил поведінки на природі; виховувати бажання дотримуватись правил мирного співжиття з природою.

Висновок: на дане запитання учні майже стовідсотково відповіли, що не всі люди знають правила, а якщо і знають, то не завжди практично застосовують. Потрібно вести серед учнів та населення освітню роз'яснювальну роботу, адже досить часто люди не знають елементарного (наприклад, про шкідливість спалювання опалого листя).

Як слід учинити з людьми, котрі забруднюють довкілля?

а) проводити роз'яснювальну та агітаційну роботу;

б) примусити прибирати після себе;

в) накласти грошове стягнення;

г) не зачіпати їх, бо однаково не буде результату.

Мета запитання: учити учнів помічати порушення та порушників, бути готовими захистити довкілля; виховувати бажання вести роз'яснювальну та агітаційну роботу серед населення з метою покращення стану природного середовища; учити самостійно мислити, знаходити раціоналізаторські рішення поставленої проблеми.

Висновок: на дане запитання 38 % учнів відповіли, що потрібно примусити прибирати після себе; 35 % учнів відповіли, що потрібно проводити роз'яснювальну та агітаційну роботу; 21 % зазначили, що слід накласти грошове стягнення, та 6 % висловили думку, що не слід зачіпати порушників, бо однаково не буде результату. Як бачимо, більшість учнів розуміють, що ситуацію можна змінити на краще; готові включитись у роботу; хочуть зробити свій внесок у справу збереження навколишнього середовища.

Які екологічні проблеми існують на території вашого населеного пункту?

а) винищення зелених насаджень (вирубування лісів, винищення квітів);

б) нераціональне використання ґрунтів;

в) забруднення повітря (шкідливе виробництво, транспорт, спалювання листя);

г) забруднення водойм (прання в річці, миття автомобілів, викиди нечистот);

д) засмічення вулиць, відсутність смітників поза жилою зоною;

е) нема проблем.

Мета запитання: дізнатися, чи знають учні про наявність екологічних проблем безпосередньо в їхньому населеному пункті; виявити ставлення підростаючого покоління до існуючих екологічних проблем.

Висновок: 95 % учнів відповіли, що найбільшою проблемою є засмічення вулиць, відсутність смітників поза жилою зоною, а також забруднення водойм (прання в річці, миття автомобілів, викиди нечистот). 5 % зазначили, що ніяких проблем немає. Отже, більшість учнів бачать проблеми, знають про них, не залишаються байдужими до їх розв'язання.

Що ви робите для того, щоби покращити стан довкілля?

а) садимо дерева та квіти;

б) проводимо акції з охорони природи;

в) нічого;

г) очищаємо територію населеного пункту та розчищаємо русла річок;

д) збираємо макулатуру.

Мета запитання: формувати почуття господарського ставлення до навколишнього середовища; сприяти розвитку творчих здібностей учнів; формувати активну життєву позицію.

Висновок: майже стовідсотково учні відповіли, що садили дерева та квіти, розчищали русла річок, проводили акції з охорони природи, збирали макулатуру тощо. Як бачимо, учні готові до вирішення проблем, беруть активну участь у покращенні стану довкілля. Творчо вирішують нагальні проблеми. По-господарськи ставляться до навколишнього середовища.

Відповіді учнів 7-го класу на запитання тесту показали, що майже 90 % протестованих займають активну життєву позицію, не байдужі до екологічних проблем в Україні та рідному населеному пункті. Тест показав, що більшість дітей орієнтуються в питаннях екологічного спрямування, успішно проводять роботу з оздоровлення довкілля. Учні отримують творчі завдання, самі розробляють план дій та проводять рейди, акції. Під час екскурсій «екологічними стежинами» приводять у порядок русла малих річок і посильно очищають береги Південного Бугу від сміття. Щовесни учні проводять акції «Посади дерево», «Зроби село кращим»; організують святкування «Всесвітнього Дня Землі». Постійно проводяться ігри з молодшими школярами, метою яких є формування екологічної культури. Неодноразово проводилося соціологічне опитування населення з метою виявлення рівня екологічної свідомості, культури населення та збору конкретних пропозицій щодо покращення екологічного становища населеного пункту. Результати опитувань передавались голові села для вивчення та опрацювання.

Виховні можливості участі школярів у різноманітних заходах, націлених на екологічне виховання, виявляються в таких напрямах:

  • по-перше, працюючи поруч із наставниками, учні долучаються до життя суспільства, відчувають причетність до справи глобального масштабу, набувають практичного досвіду з вирішення проблем власними зусиллями, набувають досвіду спілкування в колективі та спілкування з природою;

  • по-друге, власноруч допомагаючи природі, школярі відчувають власну значущість, потрібність, упевненість у своїх можливостях, емоційне піднесення, моральне задоволення та естетичну насолоду;

  • по-третє, усвідомлення позитивного результату роботи переконує школярів у значущості та потрібності їхньої діяльності; учить бережливого ставлення до природних багатств, господарського підходу до організації власного життя;

  • по-четверте, учні привчаються правильно поводитись на лоні природи, розумно відпочивати та задовольняти власні потреби, не зашкоджуючи довкіллю. Виховуються дисциплінованість, відповідальність, ініціативність;

  • по-п'яте, учні ростуть небайдужими, у них є бажання допомогти природі, оздоровити довкілля. У школярів формуються почуття господарського ставлення до навколишнього середовища, активна життєва позиція. Розвиваються творчі здібності. Після «спілкування з природою» народжуються прекрасні вірші та пісні.

Ваша оценка этого документа будет первой.
Ваша оценка:

Похожие:

Розділ Теоретичне дослідження методів виховання iconЮридичний конфлікт в діяльності юриста - Розділ класифікація юридичних конфліктів та їх характеристика
11.6kb.   Розділ І. Теоретичне обгрунтування виникнення конфлікту
Розділ Теоретичне дослідження методів виховання iconРозділ Завдання та особливості трудового виховання у дошкільному віці. 6
471.8kb.  
Розділ Теоретичне дослідження методів виховання iconфізичне виховання - Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури І становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізи
607.1kb.   реферат
Розділ Теоретичне дослідження методів виховання iconРозділ теоретичні аспекти дослідження грошової системи
1368.3kb.  
Розділ Теоретичне дослідження методів виховання iconРозділ теоретичні аспекти дослідження грошової системи
40.8kb.  
Розділ Теоретичне дослідження методів виховання iconРозділ теоретичні аспекти дослідження грошової системи
472kb.  
Розділ Теоретичне дослідження методів виховання iconПерший розділ  “Історіографія проблеми”
224.1kb.   Другий розділ − “Кобзарство як унікальний феномен української національної культури”
Розділ Теоретичне дослідження методів виховання iconРозділ теоретико-методологічні засади організації системи підбору кадрів
555.5kb.   Розділ аналітико-дослідницькі виміри добору кадрів (на прикладі компанії unilever)
Розділ Теоретичне дослідження методів виховання iconМетодика розробки тестових завдань 7 2 Розробка тестових завдань по темі “Перевантаження методів” 10 3 Проектування та розробка програми 12
224kb.   В даній курсовій роботі мені потрібно розробити програму для тестового контролю знань студентів по темі “Перевантаження методів”....
Розділ Теоретичне дослідження методів виховання icon“Синтез та дослідження схем лічильників з довільним модулем та порядком лічення”
248.5kb.   При вивченні типових пристроїв цифрової техніки важливе місце займають питання експериментального дослідження їх структури, архітектури,...
Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты


База данных защищена авторским правом ©CoolReferat 2000-2018
обратиться к администрации | правообладателям | пользователям
Основная база рефератов
Рефераты